[Swole Month] The Air We Breathe
- Phantoad
- Aug 3
- 45 min read
Updated: Aug 8
Español | Tiếng Việt | Русский | Українська | Français | Português |
Special thanks to the amazing artists who perfectly illustrated key moments from this month’s story: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, thank you for bringing life to the server and the articles. It wouldn’t have been the same without you.
Thanks as well to the entire translation team, @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, for helping bring the story to different languages.
And thank you to everyone who’s taken the time to read these (sometimes endless) chapters. Your comments have helped keep the motivation going.
Now, pour yourself a drink and enjoy the final chapter of this month’s story!
-------------------
The safety of the jungle, the games, and the bets are now behind them. In front of the heroes of the resistance stands the entrance to a cave: a dark, cold hole that seems to absorb the light, exhaling a dense and metallic air, laced with a faint scent of rust and chemicals. Humidity hangs in the air like a sticky sheet, and each step on the rocks echoes with a hollow sound.
Pig, always watchful, stops at the threshold and scans the undergrowth. His deep voice cuts through the silence.
"I don't like this. It's way too quiet. Feels like the place is completely abandoned."
Banano-Chan nods nervously, eyes sharp as she checks her backpack.
"This place seems active… it shouldn't be this still."
Soggy speaks in a low but firm voice.
"Alright team. We've been planning everything for this moment, and now we're here. WTP and I will head inside. Dodger, check the first level and see what you can find of value. Pig, Chan, stay here. Let us know if there's any hostile movement. We don't want surprises in this mess."
Everyone nods and the group splits up. The silence deepens as those entering disappear into the darkness. Those who remain outside tense their muscles, ready to react.
-------------------
Inside the cave, Dodger walks through narrow hallways lit by flickering lights and dangling cables. The air is cold, almost biting, and a constant electric hum vibrates through the walls. He reaches a massive room that ends in a large panoramic window. On a rusted table lies an open folder with worn labels. Yellowed pages cover it, hand-drawn sketches of strange figures accompanied by smudged ink notes:
"Specimen 9B: Neon-toned skin. Requires constant UV light."
"Specimen 1N: Abnormal muscle growth, erratic behavior. Risk of escape."
"Specimens 42A and 42S: Extreme obesity, unable to remain upright without support."
"Specimen 26T: Small dimensions, disproportionate strength. Cubic body."
"Specimen 1.1A: Short limbs. Rounded body. Pastel tone. Friendly."
Dodger frowns. There are dozens of pages with various drawings and descriptions, different colors, sizes, shapes, weights, and other details. He lifts his gaze toward the thick glass window leading to the adjacent room. There, behind the glass, several figures stir anxiously: a chubby creature tries to stand, another leaps between artificial branches, impossible colors glow in the dimness, and shadows flicker like specters.
A worn-out poster hangs on the wall, bearing the logo of an anabolic supplement and the slogan:
"Swole-T: Reach Your Maximum Potential."
But the images depict distorted figures, far from the "ideal."
Dodger lowers his gaze. A mix of sadness and compassion washes over his face. On the other side of the glass, a few of them cautiously approach, as if sensing his presence. From where he stands, all he sees is a tiny, closed-off world, artificial… and in his eyes grows the certainty that maybe these creatures have never known anything else.
Beside the panel, a single button waits. Dodger hesitates. His hand reaches out, trembling.
He looks at them again. Some stare directly at him with a strange mix of hope and fear; others simply jump or run in place, trapped in their routine.
And for a second, everything falls silent.
Deep within the lab, Soggy and WTP move cautiously, dodging puddles of viscous liquid and sparking panels. Reaching the core, they find several tanks, once clearly containing something, now destroyed. Computers, technical equipment, and a locked console surround them. At the center, a slot glows with the Banano logo.
WTP inspects the slot while Soggy sifts through disorganized files. Tension builds. Finally, WTP sighs and pulls out a small leather case.
"This might be our only option," he mutters. "But there’s no going back."
Carefully, he inserts one of his coins. The system accepts it, but immediately, something goes wrong: a glitch flickers across the screen, the logo distorting from its usual colors to a white-and-blue version. A loud alarm starts blaring, flooding the lab with piercing sound. From a nearby valve, orange gas hisses and begins to spread.
Soggy approaches, visibly shaken.
"What’s happening?!"
"It won’t connect to the network. Everything must be linked to its own closed system," WTP says, watching as the coin in the slot starts cracking… until it shatters completely.
"What does that mean? What do we do?!"
WTP hands her the leather case with the remaining coins.
"Take this. We’ve already lost one network. We can’t risk losing everything. Get out of here, I'll try to stabilize the system before the whole place goes down."
Lines of code flood the screen. A red warning flashes:
"SYSTEM UNSTABLE. TOTAL FAILURE IMMINENT."
Soggy hesitates for a second… then bolts down the hallway.
-------------------
Outside, a faint rumble breaks the tension. Banano-Chan and Pig, still alert, exchange glances. The ground trembles beneath their feet. First like a whisper… then like a deep roar that shakes the mountain.
"What the hell…?" Pig mutters, frowning.
Rocks begin to fall from the cave entrance. A violent quake rattles everything around them.
"Damn it, what’s going on?!" he yells, and without hesitation, rushes toward the collapsing entrance.
Through the dust and partial cave-ins, he spots a staggering figure emerging from the shadows: it’s Dodger, covered in dirt, eyes wild, arms full of crumpled pages and folders.
"Get on, kid! The whole place is coming down!"
In one motion, he hoists Dodger onto his massive back. Dodger clings tight as the giant pig plants his feet firmly, eyes scanning the collapsing cave around them
-------------------
Further below, in a side corridor, Banano-Chan pushes through debris and dust. The tremors have torn through the structure, and a rusted metal staircase has collapsed, blocking the path. Behind the rubble, a familiar voice calls:
"Chan!"
It’s Soggy. She’s trapped beneath fallen beams, one leg pinned.
Banano-Chan rushes to her, breathing hard.
"I'm here! I’ll get you out!"
But Soggy shakes her head, gritting her teeth.
"No time. Listen, Chan…" she says, straining as she hands her the leather case. "Protect the prizes… look after the little monkeys… and protect the jungle."
Banano-Chan stares at her, eyes full of tears. She understands the weight of those words.
She nods silently, takes the case, and runs upward with renewed purpose.
Just as she exits, Pig appears, panting, Dodger still on his back.
"Another one! Get on, quick!"
Without breaking pace, Banano-Chan jumps and grabs hold. With both riders now on him, the giant pig grits his teeth, lets out a rough laugh:
"One last run, bones… don’t fail me now!"
With a fierce grunt, he pushes his body to the limit and charges toward the exit, as the cave behind them begins to collapse. An orange light glows from the cracks in the ground.
As they flee at full speed, Dodger can’t help but look back one last time. There, where his world once stood, the darkness crumbles into utter chaos.
-------------------
A massive explosion erupts, as if the earth itself had decided to spit out its buried fury. A deafening blast fills the air, and a dense cloud of orange smoke bursts from the cave’s mouth, spreading like a hellish blanket over the jungle.
The air thickens with toxic fog, reeking of chemicals and scorched metal. Chunks of rock and wood rain down, smashing into the ground and uprooting trees in their path. The shockwave hits them hard, making Pig stagger for a moment, but his massive frame quickly steadies, and with a growl, he keeps running.
Banano-Chan, her face marked by fatigue and sorrow, reaches for Dodger’s shoulder. Her voice carries both urgency and comfort:
"Mou, ushiro minai de yo, Dodger! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne!"
She pauses, realizing he doesn’t understand, and firmly points forward.
Dodger nods, understanding the gesture.
Banano-Chan looks around, her gaze fixed ahead—but inside, something cracks with the collapse of the cave.
Meanwhile, the dense orange fog spreads across the area, blanketing everything in toxic haze. The light dims and fades, casting the world in gloomy tones, as if night itself were taking over the jungle.
Through the murky silence and thick haze, new sounds emerge…
Laughter.
Growls.
Guttural moans.
Twisted creatures crawl from the smoke, staggering, laughing, snarling, filling the jungle with their corrupted presence.
The Swoleminations had escaped. And now they were claiming the jungle, like a sickness unleashed upon the world.
-------------------
Amidst the rubble, near the epicenter, Soggy begins to stir. Everything around her is blurry, disjointed. A sharp ringing cuts through her ears. The world spins, unfocused, as if she hasn’t quite returned yet.
She tries to sit up, struggling. Her face is covered in dust, a small wound on her forehead. She blinks, disoriented.
A silhouette approaches through the smoke. It doesn’t run. It walks with steady steps.
Soggy squints, trying to focus.
The figure kneels beside her, silent. It carries a mask.
Carefully, it places it over her face.
Soggy recognizes the motion. The presence. The energy.
"I knew it was you," she says, her voice hoarse, unsurprised. "It’s always you."
He smiles, but not with relief. His expression is full of concern.
"I’m everywhere, becerra…" he mutters, adjusting the mask gently. "But this time… we’ll have to team up. One last time."
Soggy nods faintly. The ringing fades. Reality returns, changed.
The jungle is no longer the same.
[Mes del Swole] El Aire Que Respiramos
Un agradecimiento especial a los increíbles artistas que ilustraron a la perfección momentos clave de la historia de este mes: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, gracias por darle vida al servidor y a los artículos. No habría sido lo mismo sin ustedes.
Gracias también a todo el equipo de traducción, @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, por ayudarnos a llevar la historia a diferentes idiomas.
Y gracias a todos los que se tomaron el tiempo de leer estos capítulos (a veces interminables). Sus comentarios me han ayudado a mantener la motivación.
¡Ahora sírvete un traguito y disfruta del capítulo final de la historia de este mes!
-------------------
La seguridad de la jungla, los juegos y las apuestas quedaron atrás. Frente a los héroes de la resistencia se alza la entrada de una cueva: un agujero oscuro y frío que parece absorber la luz, exhalando un aire denso y metálico, impregnado de un ligero aroma a óxido y químicos. La humedad flota en el aire como una lámina pegajosa, y cada paso sobre las rocas resuena con un sonido hueco.
Pig, siempre atento, se detiene en el umbral y escudriña la maleza. Su voz grave rompe el silencio.
"Esto no me gusta nada. Demasiado silencio, Parece que el lugar está completamente abandonado.”
Banano-Chan asiente nerviosa, con la mirada fija mientras revisa su mochila.
“Este lugar parece con vida… no debería estar tan tranquilo.”
Soggy habla en voz baja pero firme.
“Muy bien, equipo. Nos hemos preparado para este momento, y ya estamos aquí. WTP y yo entraremos. Dodger, revisa el primer nivel y mira qué puedes encontrar de valor. Pig, Chan, quédense aquí. Avísennos si hay algún movimiento hostil. No queremos sorpresas en este desastre.”
Todos asienten y el grupo se separa. El silencio se hace más profundo a medida que los que entran desaparecen en la oscuridad. Los que quedan afuera tensan los músculos, listos para reaccionar.
-------------------
Dentro de la cueva, Dodger recorre estrechos pasillos iluminados por luces parpadeantes y cables colgantes. El aire es frío, casi cortante, y un zumbido eléctrico constante vibra a través de las paredes. Llega a una enorme habitación que termina en una gran ventana panorámica. Sobre una mesa oxidada yace una carpeta abierta con etiquetas desgastadas. Está cubierta de páginas amarillentas, bocetos hechos a mano de extrañas figuras acompañados de notas de tinta borrosa:
“Espécimen 9B: Piel de color neón. Requiere luz ultravioleta constante.”
“Espécimen 1N: Crecimiento muscular anormal, comportamiento errático. Riesgo de escape.”
“Espécimen 42A y 42S: Obesidad extrema, incapaz de mantenerse erguido sin apoyo.”
“Espécimen 26T: Dimensiones pequeñas, fuerza desproporcionada. Cuerpo cúbico.”
“Espécimen 1.1A: Extremidades cortas. Cuerpo redondeado. Tono pastel. Amigable.”
Dodger frunce el ceño. Hay docenas de páginas con diversos dibujos y descripciones, diferentes colores, tamaños, formas, pesos y otros detalles. Levanta la mirada hacia la gruesa ventana que da a la habitación contigua. Allí, tras el cristal, varias figuras se mueven con inquietud: una criatura regordeta intenta ponerse de pie, otra salta entre ramas artificiales, colores imposibles brillan en la penumbra y las sombras titilan como espectros.
En la pared cuelga un cartel desgastado con el logotipo de un suplemento anabólico y el eslogan:
"Swole-T: Alcanza tu máximo potencial."
Pero las imágenes representan figuras distorsionadas, lejos del "ideal".
Dodger baja la mirada. Una mezcla de tristeza y compasión se refleja en su rostro. Al otro lado del cristal, algunos se acercan con cautela, como si percibieran su presencia. Desde donde él está, solo ve un mundo diminuto, cerrado, artificial... y en sus ojos crece la certeza de que tal vez estas criaturas nunca hayan conocido otra cosa.
Junto al panel, un solo botón espera. Dodger duda. Su mano se extiende, temblorosa.
Los mira de nuevo. Algunos lo miran fijamente con una extraña mezcla de esperanza y miedo; otros simplemente saltan o corren en el mismo sitio, atrapados en su rutina.
Y por un segundo, todo queda en silencio.
En las profundidades del laboratorio, Soggy y WTP se mueven con cautela, esquivando charcos de líquido viscoso y paneles que chispean. Al llegar al núcleo, encuentran varios tanques, que antes claramente contenían algo, ahora destruidos. Computadoras, equipo técnico y una consola cerrada los rodean. En el centro, una ranura brilla con el logo de Banano.
WTP inspecciona la ranura mientras Soggy revisa los archivos desordenados. La tensión aumenta. Finalmente, WTP suspira y saca un pequeño estuche de cuero.
“Esta podría ser nuestra única opción”, murmura. “Pero no hay vuelta atrás”.
Con cuidado, mete una de sus monedas. El sistema la acepta, pero de inmediato algo falla: un fallo parpadea en la pantalla, y el logotipo se distorsiona, pasando de sus colores habituales a una versión blanca y azul. Una fuerte alarma empieza a sonar, inundando el laboratorio con un sonido penetrante. De una válvula cercana, un gas naranja silba y empieza a extenderse.
Soggy se acerca, asustada.
"¡¿Qué pasa?!"
"No se conecta a la red. Todo debe estar conectado a su propio sistema cerrado", dice WTP, observando cómo la moneda en la ranura empieza a agrietarse... hasta que se rompe por completo.
"¿Qué significa eso? ¿Qué hacemos?"
WTP le entrega el estuche de cuero con las monedas restantes.
"Toma esto. Ya hemos perdido una red. No podemos arriesgarnos a perderlo todo. Sal de aquí, intentaré estabilizar el sistema antes de que todo se venga abajo."
Líneas de código inundan la pantalla. Una advertencia roja parpadea:
"SISTEMA INESTABLE. FALLO TOTAL INMINENTE".
Soggy duda un segundo... y luego sale corriendo por el pasillo.
-------------------
Afuera, un leve estruendo rompe la tensión. Banano-Chan y Pig, aún alertas, intercambian miradas. El suelo tiembla bajo sus pies. Primero como un susurro... luego como un rugido profundo que sacude la montaña.
"¿Qué demonios...?" murmura Pig, frunciendo el ceño.
Las rocas empiezan a caer de la entrada de la cueva. Un violento terremoto sacude todo a su alrededor.
"¡Maldita sea! ¿Qué pasa?" grita, y sin dudarlo, corre hacia la entrada que se derrumba.
Entre el polvo y los derrumbes parciales, ve una figura tambaleándose que emerge de las sombras: es Dodger, cubierto de tierra, con la mirada perdida y los brazos llenos de hojas y carpetas arrugadas.
"¡Sube, muchacho! ¡Todo se está derrumbando!"
En un solo movimiento, levanta a Dodger sobre su enorme lomo. Dodger se aferra con fuerza mientras el cerdo gigante planta sus pies firmemente, viendo detenidamente la cueva que se derrumba a su alrededor.
-------------------
Más abajo, en un pasillo lateral, Banano-Chan se abre paso entre escombros y polvo. Los temblores han destrozado la estructura, y una escalera de metal oxidada se ha derrumbado, bloqueando el paso. Tras los escombros, una voz familiar grita:
"¡Chan!".
Es Soggy. Está atrapada bajo unas vigas caídas, con una pierna aplastada.
Banano-Chan corre hacia ella, respirando con dificultad.
"¡Estoy aquí! ¡Te sacaré!"
Pero Soggy niega con la cabeza, apretando los dientes.
"No hay tiempo. Escucha, Chan...", dice, tensándose al entregarle el estuche de cuero. "Protege los premios... cuida de los monitos... y protege la jungla".
Banano-Chan la mira fijamente con los ojos llenos de lágrimas. Comprende el peso de esas palabras.
Ella asiente en silencio, toma el estuche y corre hacia arriba con renovado propósito.
Justo al salir, aparece Pig, jadeando, con Dodger todavía de espaldas.
"¡Otra más! ¡Sube, rápido!"
Sin perder el ritmo, Banano-Chan salta y se agarra. Con ambos jinetes encima, el cerdo gigante aprieta los dientes y suelta una risa áspera:
"¡Una última carrera, huesos... no me fallen ahora!"
Con un gruñido feroz, se esfuerza al máximo y corre hacia la salida, mientras la cueva a sus espaldas empieza a derrumbarse. Una luz naranja brilla entre las grietas del suelo.
Mientras huyen a toda velocidad, Dodger no puede evitar mirar atrás una última vez. Allí, donde una vez estuvo su mundo, la oscuridad se derrumba en un caos absoluto.
-------------------
Una explosión masiva estalla, como si la tierra misma hubiera decidido escupir su furia reprimida. Una explosión ensordecedora llena el aire, y una densa nube de humo naranja brota de la boca de la cueva, extendiéndose como un manto infernal sobre la jungla.
El aire se espesa con una niebla tóxica, que apesta a químicos y metal quemado. Trozos de roca y madera caen, estrellándose contra el suelo y arrancando árboles a su paso. La onda expansiva los golpea con fuerza, haciendo que Pig se tambalee un momento, pero su enorme cuerpo se estabiliza rápidamente y, con un gruñido, sigue corriendo.
Banano-Chan, con el rostro reflejando fatiga y tristeza, se acerca al hombro de Dodger. Su voz transmite urgencia y consuelo a la vez:
"Mou, ushiro minai de yo, Dodger! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne!"
Ella hace una pausa, dándose cuenta de que él no la entiende, y señala con firmeza hacia adelante.
Dodger asiente, comprendiendo el gesto.
Banano-Chan mira a su alrededor, con la mirada fija al frente, pero en su interior, algo se quiebra con el derrumbe de la cueva.
Mientras tanto, la densa niebla anaranjada se extiende por la zona, cubriéndolo todo con una neblina tóxica. La luz se atenúa y se desvanece, tiñendo el mundo de tonos sombríos, como si la noche misma se estuviera apoderando de la jungla.
A través del silencio turbio y la densa neblina, surgen nuevos sonidos…
Risas.
Gruñidos.
Gemidos guturales.
Criaturas retorcidas se arrastran desde el humo, tambaleándose, riendo, gruñendo, llenando la jungla con su presencia corrupta.
Las Swoleminaciones habían escapado. Y ahora se adueñaban de la jungla, como una enfermedad desatada sobre el mundo.
-------------------
Entre los escombros, cerca del epicentro, Soggy empieza a despertar. Todo a su alrededor es borroso, descoordinado. Un zumbido agudo le atraviesa los oídos. El mundo da vueltas, desenfocado, como si aún no hubiera regresado.
Intenta incorporarse, con dificultad. Tiene la cara cubierta de polvo, una pequeña herida en la frente. Parpadea, desorientada.
Una silueta se acerca entre el humo. No corre. Camina con paso firme.
Soggy entrecierra los ojos, intentando enfocar.
La figura se arrodilla a su lado, en silencio. Lleva una máscara. Con cuidado, se la coloca sobre el rostro.
Soggy reconoce el movimiento. La presencia. La energía.
"Sabía que eras tú", dice ella, con la voz ronca, sin sorpresa. "Siempre eres tú".
Él sonríe, pero no con alivio. Su expresión está llena de preocupación.
"Estoy en todas partes, becerra...", murmura, ajustándose la máscara con cuidado. "Pero esta vez... tendremos que hacer equipo. Una última vez."
Soggy asiente levemente. El zumbido se desvanece. La realidad regresa, cambiada.
La jungla ya no es la misma.
[Tháng Swole] Bầu không khí ta thở
Đặc biệt cảm ơn những nghệ sĩ tuyệt vời đã xuất sắc khắc họa những khoảnh khắc quan trọng trong câu chuyện của tháng này: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, cảm ơn vì đã đem đến sức sống cho máy chủ Discord và các bài viết. Tất cả sẽ chẳng được như vậy nếu không có các bạn.
Xin cảm ơn nhóm biên dịch, @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, vì đã giúp dịch câu chuyện sang nhiều thứ tiếng khác nhau.
Và cảm ơn mọi người đã dành thời gian đọc hết những chương truyện (đôi khi dài không hồi kết). Bình luận của mọi người đã giúp duy trì động lực.
Giờ thì, hãy chuẩn bị đồ uống để thưởng thức trong khi đọc chương cuối cùng của câu chuyện tháng này!
-------------------
Sự an nguy của rừng rậm, những trò chơi và các cuộc cá cược giờ đã nằm lại phía sau. Trước mặt các anh hùng của cuộc kháng chiến là lối vào một hang động: một cái hố tối tăm, lạnh lẽo như nuốt chửng ánh sáng, tỏa ra luồng không khí đặc quánh và sặc mùi kim loại, thoang thoảng mùi gỉ sắt và hóa chất. Hơi ẩm lơ lửng trong không khí như một lớp màn dính, và mỗi bước chân trên đá vang lên tiếng vọng rỗng tuếch.
Pig, luôn cảnh giác, dừng lại nơi ngưỡng cửa và quan sát bụi rậm. Giọng nói trầm vang của anh ta xé tan sự im lặng.
“Tôi không thích thế này. Nó yên ắng quá. Cứ như thể nơi này bị bỏ hoang vậy”.
Banano-chan gật đầu đầy lo lắng, ánh mắt tinh tường lục ba-lô.
“Chỗ này có vẻ vẫn có hoạt động… không thể yên lặng đến thế này”.
Soggy trầm giọng mà dứt khoát.
"Được rồi, cả nhóm. Chúng ta đã lên kế hoạch cho mọi thứ để chuẩn bị cho khoảnh khắc này, và giờ thì nó đã đến. Tôi và WTP sẽ tiến vào trong. Dodger, kiểm tra tầng đầu tiên và xem có gì giá trị không. Pig, Chan, ở lại đây. Báo cho chúng tôi nếu có bất kì hành động thù địch nào. Chúng ta không cần những bất ngờ trong mớ hỗn độn này."
Mọi người gật đầu và cả nhóm chia ra. Sự im lặng càng thêm ngập tràn khi những người tiến vào dần biến mất trong bóng tối. Những người còn lại bên ngoài siết chặt cơ bắp, sẵn sàng phản ứng.
-------------------
Trong hang động, Dodger bước qua những hành lang hẹp được thắp sáng bởi ánh đèn nhấp nháy và những sợi dây điện lủng lẳng. Không khí lạnh buốt, gần như cắt da, và tiếng điện ù ù không ngừng vang lên, làm rung động những bức tường. Anh đến một căn phòng rộng lớn mà ở cuối là một ô cửa sổ toàn cảnh. Trên chiếc bàn rỉ sét là một tập hồ sơ mở với những nhãn đánh dấu đã sờn. Những trang giấy ố vàng phủ lên đó, những bản phác họa bằng tay của các hình dạng kì lạ đi kèm với những ghi chú bằng mực đã nhòe:
"Mẫu vật 9B: Da có tông màu neon. Cần ánh sáng UV liên tục".
"Mẫu vật 1N: Tăng trưởng cơ bất thường, hành vi thất thường. Nguy cơ bỏ trốn".
"Mẫu vật 42A và 42S: Béo phì cực độ, không thể đứng thẳng nếu không có hỗ trợ".
"Mẫu vật 26T: Kích thước nhỏ, sức mạnh không cân đối. Cơ thể dạng khối lập phương".
"Mẫu vật 1.1A: Tay chân ngắn. Cơ thể tròn trịa. Tông màu pastel. Thân thiện".
Dodger cau mày. Có hàng chục trang giấy chứa các bản vẽ và mô tả khác nhau: màu sắc, kích thước, hình dạng, trọng lượng và các chi tiết khác. Anh ngước nhìn lên tấm cửa kính dày dẫn vào căn phòng bên cạnh. Tại đó, sau lớp kính, nhiều sinh thể cựa quậy đầy lo lắng: một sinh vật mũm mĩm cố gắng đứng lên, một sinh vật khác nhảy qua những cành cây nhân tạo, các màu sắc bất khả thi phát sáng trong bóng tối, và những cái bóng chập chờn như bóng ma.
Một tấm áp phích rách nát treo trên tường, mang biểu tượng của một loại thực phẩm bổ sung tăng cơ và dòng khẩu hiệu:
"Swole-T: Chạm tới khả tăng tối đa của bạn."
Nhưng những hình ảnh lại là những hình thể méo mó, khác xa “lí tưởng.”
Dodger cúi đầu xuống. Một cảm xúc pha lẫn giữa nỗi buồn và sự cảm thông hiện rõ trên gương mặt anh. Ở phía bên kia lớp kính, vài sinh thể tiến lại gần một cách dè dặt, như thể đang cảm nhận được sự hiện diện của anh. Từ nơi anh đứng, tất cả những gì anh thấy chỉ là một thế giới nhỏ bé, khép kín, nhân tạo… và trong ánh mắt ấy, ngày càng hiện lên một niềm chắc chắn: có lẽ những sinh vật này chưa bao giờ biết đến điều gì khác.
Bên cạnh bảng điều khiển, một nút bấm duy nhất đang chờ. Dodger do dự. Bàn tay anh run rẩy khi đưa ra.
Anh nhìn lại chúng một lần nữa. Một vài sinh vật nhìn thẳng vào anh với sự pha trộn kỳ lạ giữa hy vọng và sợ hãi; những sinh vật khác chỉ nhảy hoặc chạy tại chỗ, bị giam cầm trong một vòng quay lặp đi lặp lại.
Chỉ trong một giây thôi, mọi thứ chìm vào im lặng.
Ở sâu bên trong phòng thí nghiệm, Soggy và WTP di chuyển thận trọng, tránh những vũng chất lỏng đặc quánh và những bảng điều khiển đang tóe lửa. Khi đến được khu vực trung tâm, họ thấy nhiều bồn chứa, rõ ràng từng chứa thứ gì đó, nay đã bị phá hủy. Máy tính, thiết bị kỹ thuật và một bảng điều khiển đã khóa bao quanh họ. Ở giữa, một khe cắm phát sáng với biểu tượng của Banano.
WTP kiểm tra khe cắm trong khi Soggy lục lọi những tập tài liệu lộn xộn. Căng thẳng dâng lên. Cuối cùng, WTP thở dài và lấy ra một hộp da nhỏ.
"Có lẽ đây là lựa chọn cuối cùng của chúng ta", anh thì thào. "Nhưng sẽ chẳng thể quay lại".
Anh cẩn thận đưa một đồng xu vào khe cắm. Hệ thống chấp nhận, nhưng ngay lập tức có trục trặc xảy ra: màn hình bỗng chập chờn, logo bị biến dạng từ màu sắc quen thuộc biến thành trắng và xanh. Chuông cảnh báo vang lên dữ dội, nhấn chìm phòng thí nghiệm trong âm thanh chói tai. Từ một đầu van gần đó, một thứ khí màu cam bắt đầu rít lên và tỏa ra.
Soggy lại gần, run lên.
“Cái gì đang xảy ra vậy?!”
“Nó không thể kết nối với mạng lưới. Mọi thứ phải được liên kết với một hệ thống kín riêng biệt”, WTP nói, mắt nhìn đồng xu trong khe cắm bắt đầu rạn nứt… cho đến khi vỡ vụn hoàn toàn.
“Vậy nghĩa là sao? Chúng ta làm gì đây?!”
WTP trao cho cô chiếc hộp da chứa những đồng xu còn lại.
“Cầm lấy đi. Chúng ta đã mất một mạng lưới rồi. Không thể để mất tất cả. Ra khỏi đây ngay, tôi sẽ cố ổn định hệ thống trước khi mọi thứ sụp đổ hoàn toàn.”
Trên màn hình là những dòng lệnh. Một cảnh báo đỏ nhấp nháy:
"HỆ THỐNG BẤT ỔN. SỤP ĐỔ TOÀN DIỆN SẮP DIỄN RA."
Soggy chững lại vài giây… rồi chạy ra hành lang.
-------------------
Bên ngoài, một tiếng động nhẹ phá vỡ sự căng thẳng. Banano-chan và Pig vẫn cảnh giác, liếc nhìn nhau. Mặt đất rung chuyển dưới chân họ. Ban đầu chỉ như một lời thì thầm… rồi thành một tiếng gầm dài làm rung chuyển cả ngọn núi.
“Cái quái gì vậy…?” Pig thì thầm, cau mày.
Những tảng đá bắt đầu rơi từ lối vào hang động. Một cơn địa chấn dữ dội làm rung chuyển mọi thứ xung quanh họ.
“Chết tiệt, chuyện gì đang xảy ra vậy?!” anh hét lên, rồi không chút do dự lao về phía lối vào đang sụp đổ.
Xuyên qua làn bụi và những chỗ sập của hang động, anh nhìn thấy một bóng người lảo đảo hiện ra từ bóng tối: đó là Dodger, lấm lem bụi đất, đôi mắt hoang dại, hai tay ôm đầy những trang giấy và những tập hồ sơ nhàu nát.
“Lên đi nhóc! Cả nơi này sắp sập rồi!”
Chỉ cựa một cái, anh ta nhấc bổng Dodger lên lưng khổng lồ của mình. Dodger bám chặt lấy, trong khi chú lợn khổng lồ trụ vững hai chân, ánh mắt đảo quanh hang động đang sụp đổ.
-------------------
Phía dưới, trong một hành lang phụ, Banano-chan len qua đống đổ nát và bụi. Những cơn chấn động đã tàn phá toàn bộ tòa công trình, và một cầu thang kim loại rỉ sét đã sập xuống, chắn lối đi. Phía sau đống đổ nát, một giọng nói quen thuộc vang lên:
“Chan!”
Đó là Soggy. Cô ấy bị kẹt dưới những thanh xà, một chân bị ghim chặt.
Banano-chan lao tới chỗ cô, thở hổn hển.
“Tôi đây! Tôi sẽ đưa cô ra!”
Nhưng Soggy lắc đầu, nghiến chặt răng.
“Không còn thời gian nữa. Nghe này, Chan…” cô nói, cố gắng đưa chiếc hộp da cho Banano-chan. “Hãy bảo vệ phần thưởng… chăm sóc những chú khỉ nhỏ… và bảo vệ khu rừng.”
Banano-chan nhìn cô ấy chăm chú, mắt đẫm lệ. Cô hiểu rõ sức nặng của những lời nói đó.
Cô gật đầu lặng lẽ, cầm lấy chiếc hộp, rồi chạy lên phía trên với trọng trách mới.
Ngay khi vừa thoát ra, Pig xuất hiện, thở hổn hển, Dodger vẫn nằm trên lưng.
“Thêm một người nữa! Mau lên!”
Không chậm một nhịp, Banano-chan nhảy lên và bám chặt. Cõng cả hai người trên lưng, chú lợn khổng lồ nghiến răng, bật ra một tràng cười khô khốc:
“Chuyến cuối cùng đấy, xương ơi… đừng phản bội tao lúc này!”
Anh ta gầm lớn, dồn toàn bộ sức lực lao về phía lối ra, khi hang động phía sau bắt đầu sụp đổ. Ánh sáng cam phát ra từ những vết nứt trên mặt đất.
Khi họ lao đi hết tốc lực, Dodger không thể không ngoái nhìn một lần cuối. Ở đó, nơi thế giới của anh từng tồn tại, bóng tối đang tan rã thành sự hỗn loạn không tả được bằng lời.
-------------------
Một vụ nổ khổng lồ bùng lên, như thể trái đất tự nó xả ra cơn thịnh nộ đã ghìm nén từ bao giờ. Một tiếng nổ chói tai vang vọng khắp không gian, và một làn khói cam dày đặc phun ra từ miệng hang, lan rộng như một tấm chăn địa ngục phủ kín khu rừng.
Không khí đặc quánh với làn sương độc, nồng nặc mùi hóa chất và kim loại cháy. Những mảnh đá và gỗ rơi như mưa, đập xuống mặt đất, làm bật gốc cây cối trên đường đi. Sóng xung kích đập mạnh vào họ, khiến Pig loạng choạng một thoáng, nhưng với vóc dáng khổng lồ của mình, anh nhanh chóng giữ vững và gầm lên, tiếp tục lao đi.
Banano-chan, khuôn mặt hằn lên nỗi mệt mỏi và đau buồn, với tay đặt lên vai Dodger. Giọng cô vang lên, vừa khẩn thiết vừa dịu dàng:
"Mou, ushiro minai de yo, Dodger! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne!"
Cô ấy khựng lại, nhận ra rằng anh không hiểu, rồi dứt khoát chỉ tay về phía trước.
Dodger gật đầu, cậu hiểu cử chỉ ấy.
Banano-chan đưa mắt nhìn quanh, ánh nhìn cố định về phía trước - nhưng bên trong, có thứ gì đó nứt vỡ khi hang động sụp xuống.
Trong khi đó, làn sương cam đặc quánh lan rộng khắp khu vực, phủ lên mọi thứ một lớp mù độc hại. Ánh sáng mờ dần rồi biến mất, bao trùm cả khu rừng bằng những gam màu u ám, như thể màn đêm đang chiếm lấy nơi đây.
Giữa sự im lặng mờ ảo và lớp sương mù dày đặc, những âm thanh mới vang lên…
Tiếng cười.
Tiếng gầm.
Tiếng rên rỉ.
Những sinh vật vặn vẹo bò ra từ làn khói, loạng choạng, cười man dại, gầm gừ, phô bày vẻ nhìn xấu xí, biến dạng.
Swolemination đã thoát ra. Và giờ đây, chúng đang chiếm lấy khu rừng, như một dịch bệnh vừa lan ra để hủy hoại thế giới.
-------------------
Giữa đống đổ nát, gần tâm chấn, Soggy bắt đầu cử động. Mọi thứ xung quanh cô đều mờ ảo, rời rạc. Một tiếng ù chói tai vang lên trong đầu. Thế giới quay cuồng, mờ nhòe, như thể cô vẫn chưa thực sự trở lại.
Cô cố gắng ngồi dậy dù khó nhọc. Gương mặt phủ đầy bụi, có một vết thương nhỏ trên trán. Cô chớp mắt liên tục, choáng váng.
Một bóng người tiến đến xuyên qua làn khói. Không chạy. Chỉ bước từng bước chắc chắn.
Bóng dáng đó quỳ xuống bên cạnh cô, im lặng. Nó mang theo một chiếc mặt nạ.
Rồi từ từ, cẩn thận, đặt mặt nạ lên mặt cô.
Soggy nhận ra chuyển động đó. Sự hiện diện. Luồng năng lượng ấy.
"Tôi biết là anh," cô nói, giọng khàn, không hề ngạc nhiên. "Lúc nào cũng là anh."
Anh ta mỉm cười, nhưng không phải vì nhẹ nhõm. Vẻ mặt đầy trăn trở.
"Tôi có mặt ở khắp nơi, becerra…" anh thì thầm, nhẹ nhàng chỉnh lại chiếc mặt nạ. "Nhưng lần này… chúng ta phải hợp tác. Một lần cuối thôi".
Soggy khẽ gật đầu. Tiếng ù dần tan biến. Thực tại trở lại, nhưng đã đổi thay.
Khu rừng giờ không còn như xưa.
[Месяц Swole] Воздух, которым мы дышим
Особая благодарность замечательным художникам, которые идеально проиллюстрировали ключевые моменты истории этого месяца: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, спасибо, что вдохнули жизнь в сервер и статьи. Без вас всё было бы совсем иначе.
Спасибо также всей команде переводчиков: @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, за помощь в переводе истории на разные языки.
И спасибо всем, кто нашел время прочитать эти (иногда бесконечные) главы. Ваши комментарии помогли поддерживать мотивацию.
А теперь налейте себе напиток и насладитесь заключительной главой истории этого месяца!
-------------------
Безопасность джунглей, игры и ставки остались позади. Перед героями сопротивления находится вход в пещеру: темная, холодная дыра, которая словно поглощает свет, источая плотный металлический воздух, пропитанный легким запахом ржавчины и химикатов. Влажность висит в воздухе, словно липкая ткань, и каждый шаг по камням отдаётся глухим эхом.
Всегда бдительный Pig останавливается на пороге и осматривает подлесок. Его глубокий голос прорезает тишину.
«Мне здесь не нравится. Слишком тихо. Такое ощущение, что это место полностью заброшено».
Banano-Chan нервно кивает и внимательно осматривает свой рюкзак.
«Это место кажется оживленным… здесь не должно быть так тихо».
Soggy говорит тихим, но твердым голосом.
«Хорошо, команда. Мы всё спланировали к этому моменту, и вот мы здесь. Мы с WTP пойдём внутрь. Dodger, проверьте первый уровень и посмотрите, что ценного найдёте. Пиг, Чан, оставайтесь здесь. Сообщите нам, если заметите какие-либо враждебные движения. Нам не нужны сюрпризы в этом хаосе».
Все кивают, и группа расходится. Тишина сгущается, когда входящие исчезают в темноте. Те, кто остаётся снаружи, напрягают мышцы, готовясь к действию.
-------------------
Внутри пещеры Dodger идет по узким коридорам, освещенным мерцающими лампами и свисающими кабелями. Воздух холодный, почти колючий, и сквозь стены разносится постоянный электрический гул. Он достигает огромной комнаты, которая заканчивается большим панорамным окном. На ржавом столе лежит открытая папка с потёртыми этикетками. Её покрывают пожелтевшие страницы с набросками странных фигур от руки и размазанными чернильными заметками:
«Образец 9B: Кожа неонового оттенка. Требуется постоянное воздействие ультрафиолетового света».
«Образец 1N: Аномальный рост мышц, неадекватное поведение. Риск побега».
«Образцы 42А и 42S: Крайняя степень ожирения, неспособность сохранять вертикальное положение без поддержки».
«Образец 26Т: Малые размеры, непропорционально высокая прочность. Кубическое тело».
«Образец 1.1А: Короткие конечности. Округлое тело. Пастельные тона. Дружелюбный».
Dodger хмурится. Десятки страниц с разнообразными рисунками и описаниями, разных цветов, размеров, форм, веса и прочих деталей. Он поднимает взгляд к толстому стеклу окна, ведущему в соседнюю комнату. Там, за стеклом, несколько фигурок тревожно шевелятся: пухлое существо пытается встать, другое прыгает между искусственными ветвями, в полумраке мерцают невероятные цвета, а тени мелькают, словно призраки.
На стене висит потертый плакат с логотипом анаболической добавки и слоганом:
«Swole-T: Раскройте свой максимальный потенциал».
Однако на изображениях изображены искаженные фигуры, далекие от «идеала».
Dodger опускает взгляд. На его лице отражается смесь грусти и сострадания. По ту сторону стекла несколько из них осторожно приближаются, словно чувствуя его присутствие. С того места, где он стоит, он видит лишь крошечный, замкнутый мир, искусственный… и в его глазах крепнет уверенность, что, возможно, эти существа никогда и не знали ничего другого.
Рядом с панелью ждёт единственная кнопка. Dodger колеблется. Его рука тянется к ней дрожащей.
Он снова смотрит на них. Некоторые смотрят прямо на него со странной смесью надежды и страха; другие просто подпрыгивают или бегают на месте, застряв в своей рутине.
И на секунду все затихает.
В глубине лаборатории Soggy и WTP осторожно передвигаются, уклоняясь от луж вязкой жидкости и искрящихся панелей. Добравшись до ядра, они обнаруживают несколько резервуаров, в которых когда-то явно что-то находилось, но теперь они уничтожены. Их окружают компьютеры, техническое оборудование и запертая консоль. В центре светится слот с логотипом Banano.
WTP осматривает слот, пока Soggy перебирает разбросанные файлы. Напряжение нарастает. Наконец WTP вздыхает и достаёт небольшой кожаный футляр.
«Возможно, это наш единственный выход, — бормочет он. — Но пути назад нет».
Он осторожно вставляет одну из монет. Система принимает её, но тут же что-то идёт не так: на экране появляется мерцающий сбой, логотип искажается, меняя обычные цвета на бело-синий. Раздаётся громкий сигнал тревоги, наполняя лабораторию пронзительным звуком. Из ближайшего клапана шипит и начинает распространяться оранжевый газ.
Подходит мокрый, явно потрясенный.
"Что происходит?!"
«Она не подключается к сети. Всё должно быть связано с собственной замкнутой системой», — говорит WTP, наблюдая, как монета в прорези начинает трескаться… пока не разваливается окончательно.
«Что это значит? Что нам делать?!»
WTP протягивает ей кожаный футляр с оставшимися монетами.
«Вот, пожалуйста. Мы уже потеряли одну сеть. Мы не можем рисковать потерять всё. Убирайтесь отсюда, я постараюсь стабилизировать систему, пока всё не рухнуло».
Строки кода заполонили экран. Мигает красное предупреждение:
«СИСТЕМА НЕСТАБИЛЬНА. ПОЛНЫЙ ОТКАЗ НЕИЗБЕЖЕН».
Soggy колеблется секунду... а затем бежит по коридору.
-------------------
Снаружи доносится слабый гул, снимающий напряжение. Banano-Chan и Pig, всё ещё настороже, переглядываются. Земля под их ногами дрожит. Сначала как шёпот… затем как глубокий рёв, сотрясающий гору.
«Что за черт?..» — бормочет Pig, нахмурившись.
Из входа в пещеру начинают падать камни. Мощный толчок сотрясает всё вокруг.
«Чёрт возьми, что происходит?!» — кричит он и, не раздумывая, бросается к рухнувшему входу.
Сквозь пыль и частичные обвалы он замечает шатающуюся фигуру, выходящую из тени: это Dodger, покрытый грязью, с безумными глазами, в руках полные скомканные страницы и папки.
«Давай, малыш! Всё тут рушится!»
Одним движением он взваливает Dodgerа на свою массивную спину. Dodger крепко держится за него, пока гигантская свинья крепко стоит на ногах, осматривая глазами крошащуюся пещеру вокруг них.
-------------------
Дальше внизу, в боковом коридоре, Banano-Chan пробирается сквозь обломки и пыль. Подземные толчки разрушили конструкцию, и ржавая металлическая лестница рухнула, преграждая путь. Из-за обломков слышится знакомый голос:
"Тян!"
Это Soggy. Она застряла под упавшими балками, одна нога придавлена.
Banano-Chan бросается к ней, тяжело дыша.
«Я здесь! Я вытащу тебя!»
Но Soggy качает головой, стиснув зубы.
«Нет времени. Слушай, Чан…» — говорит она, напрягая мышцы, протягивая ей кожаный футляр. «Береги призы… присматривай за маленькими обезьянками… и защищай джунгли».
Banano-Chan смотрит на неё глазами, полными слёз. Она понимает всю серьёзность этих слов.
Она молча кивает, берет чемодан и бежит наверх с новой силой.
Как только она выходит, появляется тяжело дышащий Пиг, Dodger все еще на его спине.
«Ещё один! Скорее!»
Не сбавляя темпа, Banano-Chan подпрыгивает и хватается за повозку. Когда оба всадника уже на нём, гигантская свинья скрипит зубами и хрипло смеётся:
«Последний забег, Кост… не подведи меня сейчас!»
С яростным рычанием он напрягает все силы и бросается к выходу, но пещера позади них начинает рушиться. Из трещин в земле пробивается оранжевый свет.
Они несутся на полной скорости, и Dodger невольно оглядывается в последний раз. Там, где когда-то стоял его мир, тьма скатывается в полный хаос.
-------------------
Раздается мощный взрыв, словно сама земля решила извергнуть свою затаенную ярость. Оглушительный грохот наполняет воздух, и из устья пещеры вырывается густое облако оранжевого дыма, расстилаясь над джунглями, словно адское одеяло.
Воздух сгущается от ядовитого тумана, в котором воняет химикатами и горелым металлом. Обломки камней и дерева обрушиваются на землю, вырывая с корнем деревья на своём пути. Ударная волна наносит сильный удар, заставляя Пига на мгновение пошатнуться, но его массивное тело быстро приходит в норму, и он, рыча, продолжает бежать.
Banano-Chan, с лицом, полным усталости и печали, тянется к плечу Dodgerа. В её голосе одновременно слышны настойчивость и утешение:
«Моу, уширо минай дейо, Dodger! Моу сугитан даси, джангуру ни модотте, нокотта моно маморанакья, нэ!»
Она замолкает, понимая, что он не понимает, и решительно указывает вперед.
Dodger кивает, понимая жест.
Banano-Chan оглядывается по сторонам, устремив взгляд вперед, но внутри что-то треснуло, когда пещера обрушилась.
Тем временем густой оранжевый туман распространяется по окрестностям, окутывая всё ядовитой дымкой. Свет тускнеет и меркнет, окрашивая мир в мрачные тона, словно сама ночь овладевает джунглями.
Сквозь мрачную тишину и густую дымку возникают новые звуки…
Смех.
Рычание.
Гортанные стоны.
Из дыма выползают искаженные существа, шатаясь, смеясь, рыча, наполняя джунгли своим тлетворным присутствием.
Сволеминации сбежали . И теперь они заполонили джунгли, словно болезнь, обрушившаяся на мир.
-------------------
Среди обломков, недалеко от эпицентра, Soggy начинает шевелиться. Всё вокруг размыто, бессвязно. Резкий звон пронзает уши. Мир кружится, расфокусированный, словно она ещё не вернулась.
Она пытается сесть, но с трудом. Её лицо покрыто пылью, на лбу небольшая ранка. Она моргает, потеряв ориентацию.
Сквозь дым приближается силуэт. Он не бежит. Он идёт размеренным шагом.
Мокро щурится, пытаясь сосредоточиться.
Фигура стоит на коленях рядом с ней, молчаливая. Она держит маску.
Она осторожно прикладывает его к ее лицу.
Soggy узнаёт движение. Присутствие. Энергию.
«Я знала, что это ты», — говорит она хриплым голосом, ничуть не удивлённая. «Это всегда ты».
Он улыбается, но без облегчения. Его лицо полно беспокойства.
«Я повсюду, бесерра…» — бормочет он, осторожно поправляя маску. «Но на этот раз… нам придётся объединиться. В последний раз».
Soggy едва заметно кивает. Звон затихает. Реальность возвращается, изменённая.
Джунгли уже не те.
[Swole Month] Повітря, яким ми дихаємо
Особлива подяка чудовим художникам, які чудово проілюстрували ключові моменти історії цього місяця: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, дякую за те, що оживили сервер і статті. Без вас це б не було таким же.
Також дякуємо всій команді перекладачів, @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, за допомогу в перекладі історії на різні мови.
І дякую всім, хто знайшов час, щоб прочитати ці (іноді нескінченні) розділи. Ваші коментарі допомогли зберегти мотивацію.
А тепер налийте собі напій і насолоджуйтеся останньою главою історії цього місяця!
-------------------
Безпека джунглів, ігри та ставки тепер позаду. Перед героями опору стоїть вхід до печери: темна, холодна діра, яка, здається, поглинає світло, видихаючи щільне металеве повітря, просякнуте слабким запахом іржі та хімікатів. Вологість висить у повітрі, як липкий аркуш, і кожен крок по скелях відлунює глухим звуком.
Pig, завжди насторожена, зупиняється на порозі й оглядає підлісок. Його глибокий голос розриває тишу.
«Мені це не подобається. Занадто тихо. Таке відчуття, що це місце повністю занедбане».
Banano-Chan нервово киває, пильно дивлячись у свій рюкзак.
«Це місце здається активним… воно не повинно бути таким».
Soggy говорить тихим, але твердим голосом.
"Добре, командо. Ми все планували на цей момент, і тепер ми тут. WTP і я підемо всередину. Dodger, перевір перший рівень і подивись, що ти можеш знайти цінного. Pig, Chan, залишайтеся тут. Повідомте нам, якщо буде якийсь ворожий рух. Ми не хочемо сюрпризів у цьому безладі".
Усі кивають, і група розпадається. Тиша стає глибшою, коли ті, хто входить, зникають у темряві. Ті, хто залишився на вулиці, напружують м'язи, готові відреагувати.
-------------------
Усередині печери Dodger проходить вузькими коридорами, освітленими мерехтливими вогниками та звисаючими кабелями. Повітря холодне, майже пронизливе, крізь стіни вібрує постійний електричний гул. Він доходить до масивної кімнати, яка закінчується великим панорамним вікном. На іржавому столі лежить відкрита папка з потертими етикетками. Його вкривають пожовклі сторінки, намальовані від руки ескізи дивних фігур, що супроводжуються розмазаними чорнилом нотатками:
«Зразок 9B: шкіра з неоновим відтінком. Потрібне постійне ультрафіолетове світло».
«Зразок 1N: аномальний ріст м’язів, нестабільна поведінка. Ризик втечі».
«Зразки 42A і 42S: надзвичайне ожиріння, неможливість залишатися вертикально без підтримки».
«Зразок 26T: малі розміри, непропорційна міцність. Кубічне тіло».
"Зразок 1.1A: Короткі кінцівки. Округле тіло. Пастельний тон. Дружній."
Dodger хмуриться. Є десятки сторінок з різними малюнками та описами, різними кольорами, розмірами, формами, вагою та іншими деталями. Він піднімає погляд у бік товстого скла, що веде до сусідньої кімнати. Там, за склом, тривожно ворушиться кілька постатей: кремезне створіння намагається встати, інше стрибає між штучними гілками, у темряві світяться неможливі кольори, а тіні мерехтять, як привиди.
На стіні висить потертий плакат із логотипом анаболічної добавки та гаслом:
«Swole-T: досягніть свого максимального потенціалу».
Але зображення зображують спотворені цифри, далекі від «ідеалу».
Dodger опускає погляд. На його обличчі поєднується смуток і співчуття. По той бік скла кілька з них обережно підходять, ніби відчуваючи його присутність. З місця, де він стоїть, він бачить лише крихітний замкнутий світ, штучний… і в його очах зростає впевненість, що, можливо, ці створіння ніколи не знали нічого іншого.
Біля панелі чекає одна кнопка. Dodger вагається. Його рука простягається, тремтить.
Він знову дивиться на них. Деякі дивляться прямо на нього з дивною сумішшю надії та страху; інші просто стрибають або бігають на місці, потрапивши в пастку своєї рутини.
І на секунду все замовкає.
У глибині лабораторії Soggy та WTP рухаються обережно, ухиляючись від калюж в’язкої рідини та іскристих панелей. Досягнувши ядра, вони знаходять кілька танків, які колись явно містили щось, а тепер знищені. Навколо них комп’ютери, техніка, замкнений пульт. У центрі світиться проріз із логотипом Banano.
WTP перевіряє слот, поки Soggy переглядає невпорядковані файли. Напруга зростає. Нарешті WTP зітхає і дістає маленький шкіряний футляр.
«Це може бути нашим єдиним вибором», — бурмоче він. «Але дороги назад немає».
Він обережно вставляє одну зі своїх монет. Система приймає це, але відразу щось йде не так: на екрані мерехтить глюк, логотип спотворюється зі звичних кольорів на біло-блакитний. Починає гриміти гучна сигналізація, заливаючи лабораторію пронизливим звуком. З сусіднього клапана шипить помаранчевий газ і починає поширюватися.
Soggy підходить, помітно приголомшений.
"Що відбувається?!"
«Він не підключатиметься до мережі. Усе має бути під’єднано до власної закритої системи», — каже WTP, спостерігаючи, як монета в слоті починає тріщати… поки не розлетиться повністю.
"Що це означає? Що нам робити?!"
WTP передає їй шкіряний футляр із рештою монет.
«Візьміть це. Ми вже втратили одну мережу. Ми не можемо ризикувати втратити все. Забирайтеся звідси, я спробую стабілізувати систему, перш ніж усе вийде з ладу».
Рядки коду заповнюють екран. Блимає червоне попередження:
"СИСТЕМА НЕСТАБІЛЬНА. ПОВНИЙ ЗБІЙ НЕМИНУЧИЙ."
Soggy секунду вагається… потім біжить у коридор.
-------------------
Надворі тихий гуркіт розбиває напругу. Banano-Chan і Pig, все ще насторожені, обмінюються поглядами. Тремтить земля під ногами. Спочатку як шепіт… потім як глибокий гуркіт, що трясе гору.
"Що в біса...?" Pig бурмоче, нахмурившись.
Від входу в печеру починає падати каміння. Сильний землетрус тріскає все навколо.
«Блін, що відбувається?!» — кричить він і, не вагаючись, кидається до входу, що руйнується.
Крізь пил і часткові провали він помічає приголомшливу постать, що виходить із тіні: це Dodger, укритий брудом, з дикими очима, руки повні зім’ятих сторінок і папок.
«Забирайся, хлопче! Усе місце рухається!»
Одним рухом він піднімає Dodgerа на свою масивну спину. Dodger міцно тримається, коли гігантська Pig міцно стоїть на його ногах, очима оглядаючи печеру, що руйнується навколо них
-------------------
Ще нижче, у бічному коридорі, Banano-Chan продирається крізь уламки та пил. Підземні поштовхи розірвали конструкцію, іржаві металеві сходи впали, загородивши шлях. За завалами лунає знайомий голос:
"Chan!"
Це Soggy. Вона в пастці під поваленими балками, одна нога притиснута.
Banano-Chan кидається до неї, важко дихаючи.
«Я тут! Я витягну вас!»
Але Soggy хитає головою, скриплячи зубами.
«Немає часу. Слухай, Chan…», — каже вона, напружуючись, простягаючи їй шкіряний футляр. «Захищайте призи… піклуйтеся про маленьких мавпочок… і захищайте джунглі».
Banano-Chan дивиться на неї очима, повними сліз. Вона розуміє вагу цих слів.
Вона мовчки киває, бере футляр і біжить угору з новою метою.
Коли вона виходить, з’являється Pig, важко дихаючи, а Dodger все ще лежить на спині.
«Ще один! Швидше!
Не порушуючи темпу, Banano-Chan стрибає і хапається за хватку. Коли обидва вершники зараз на ньому, гігантська Pig скрипить зубами й грубо регоче:
«Останній біг, кістки… не підведи мене зараз!»
Люто бурчачи, він штовхає своє тіло до межі й кидається до виходу, коли печера позаду них починає руйнуватися. Помаранчеве світло світиться з тріщин у землі.
Поки вони тікають на повній швидкості, Dodger не може не озирнутися востаннє. Там, де колись стояв його світ, темрява розсипається в повний хаос.
-------------------
Вибухає потужний вибух, ніби сама земля вирішила виплюнути свою приховану лють. Оглушливий вибух наповнює повітря, і густа хмара помаранчевого диму виривається з гирла печери, поширюючись пекельною ковдрою над джунглями.
Повітря згущується токсичним туманом, від якого тхне хімікатами та обпаленим металом. Уламки каменю та дерева падають, розбиваючись об землю та вириваючи дерева на своєму шляху. Ударна хвиля сильно вдаряє по них, змусивши Pig на мить похитнутися, але його масивна статура швидко заспокоюється, і, кричачи, він продовжує бігти.
Banano-Chan, на обличчі якої були втома й смуток, тягнеться до плеча Dodgerа. Її голос несе в собі нагальність і втіху:
«Mou, ushiro minai de yo, Dodger! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne!»
Вона робить паузу, розуміючи, що він не розуміє, і твердо показує вперед.
Dodger киває, розуміючи жест.
Banano-Chan озирається, її погляд спрямований вперед, але всередині щось тріскається під час обвалу печери.
Тим часом щільний помаранчевий туман поширюється по всій території, покриваючи все токсичним серпанком. Світло тьмяніє і тьмяніє, відливаючи світ у похмурі тони, ніби сама ніч захоплює джунглі.
Крізь каламутну тишу й густий серпанок проступають нові звуки…
Сміх
Гарчить.
Гортанні стогони.
Покручені істоти виповзають із диму, хитаючись, сміючись, гарчачи, наповнюючи джунглі своєю зіпсованою присутністю.
Сволемінації втекли. І тепер вони заволоділи джунглями, немов хвороба, яка поширилася на світ.
-------------------
Серед завалів, поблизу епіцентру, Soggy починає ворушитися. Все навколо неї розпливчасте, розрізнене. Різкий дзвін ріже її вуха. Світ крутиться, не сфокусований, наче вона ще зовсім не повернулася.
Вона намагається сісти, насилу. Її обличчя вкрите пилом, на лобі маленька рана. Вона моргає, дезорієнтована.
Крізь дим проступає силует. Він не запускається. Воно ходить рівними кроками.
Мокрий мружиться, намагаючись зосередитись.
Постать мовчить біля неї на колінах. Він носить маску.
Він обережно кладе його на її обличчя.
Soggy розпізнає рух. Присутність. Енергія.
«Я знала, що це ти», — каже вона хриплим голосом, не здивований. «Це завжди ти».
Він усміхається, але не з полегшенням. Його обличчя сповнене занепокоєння.
«Я скрізь, becerra…», — бурмоче він, обережно поправляючи маску. «Але цього разу… нам доведеться об’єднатися. Востаннє».
Soggy ледь помітно киває. Дзвін згасає. Реальність повертається, змінена.
Джунглі вже не ті.
[Mois de la gaieté] L'air que nous respirons
Nous remercions tout particulièrement les incroyables artistes qui ont parfaitement illustré les moments clés de l'histoire de ce mois-ci : @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_, merci d'avoir donné vie au serveur et aux articles. Cela n'aurait pas été pareil sans vous.
Merci également à toute l'équipe de traduction, @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io, pour nous avoir aidés à traduire l'histoire dans différentes langues.
Et merci à tous ceux qui ont pris le temps de lire ces chapitres (parfois interminables). Vos commentaires ont contribué à maintenir la motivation.
Maintenant, servez-vous un verre et savourez le dernier chapitre de l'histoire de ce mois-ci !
-------------------
La sécurité de la jungle, les jeux et les paris sont maintenant derrière eux. Devant les héros de la résistance se trouve l'entrée d'une grotte : un trou sombre et froid qui semble absorber la lumière, exhalant un air dense et métallique, imprégné d'une légère odeur de rouille et de produits chimiques. L'humidité plane dans l'air comme un drap collant, et chaque pas sur les rochers résonne d'un son creux.
Pig, toujours vigilant, s'arrête sur le seuil et scrute le sous-bois. Sa voix grave perce le silence.
"Je n'aime pas cet endroit. C'est beaucoup trop calme. J'ai l'impression que l'endroit est complètement abandonné."
Banano-Chan acquiesce nerveusement, le regard vif, vérifiant son sac à dos.
"Cet endroit semble actif... il ne devrait pas être aussi calme."
Soggy parle à voix basse.
"Très bien, l'équipe. Nous avons tout planifié pour ce moment, et maintenant nous sommes là. WTP et moi allons à l'intérieur. Dodger, vérifiez le premier niveau et voyez ce que vous pouvez trouver d'utile. Pig, Chan, restez ici. Faites-nous savoir s'il y a des mouvements hostiles. Nous ne voulons pas de surprises dans ce désordre."
Tout le monde acquiesce et le groupe se sépare. Le silence s'épaissit à mesure que ceux qui entrent disparaissent dans l'obscurité. Ceux qui restent à l'extérieur tendent leurs muscles, prêts à réagir.
-------------------
À l'intérieur de la grotte, Dodger traverse des couloirs étroits éclairés par des lumières vacillantes et des câbles pendants. L'air est froid, presque mordant, et un bourdonnement électrique constant vibre à travers les murs. Il atteint une pièce massive qui se termine par une grande fenêtre panoramique. Sur une table rouillée repose un dossier ouvert aux étiquettes usées. Des pages jaunies le recouvrent, des croquis dessinés à la main de figures étranges accompagnés de notes à l'encre maculée :
"Spécimen 9B : peau teintée de néon. Nécessite une lumière UV constante."
"Spécimen 1N : croissance musculaire anormale, comportement erratique. Risque de fuite."
"Spécimens 42A et 42S : Obésité extrême, incapacité à rester debout sans soutien."
"Spécimen 26T : petites dimensions, force disproportionnée. Corps cubique."
"Spécimen 1.1A : membres courts. Corps arrondi. Tonalité pastel. Amical."
Dodger fronce les sourcils. Il y a des dizaines de pages avec des dessins et des descriptions variés, des couleurs, des tailles, des formes, des poids et d'autres détails. Il lève le regard vers l'épaisse baie vitrée qui donne sur la pièce adjacente. Là, derrière la vitre, Une créature grassouillette tente de se tenir debout, une autre saute entre des branches artificielles, des couleurs impossibles brillent dans la pénombre et des ombres vacillent comme des spectres.
Une affiche usée est accrochée au mur, portant le logo d'un complément anabolisant et le slogan :
"Swole-T : Atteignez votre potentiel maximum".
Mais les images représentent des figures déformées, loin de l'« idéal ».
Dodger baisse le regard. Un mélange de tristesse et de compassion envahit son visage. De l'autre côté de la vitre, quelques-uns s'approchent prudemment, comme s'ils sentaient sa présence. De là où il se trouve, il ne voit qu'un petit monde clos, artificiel... et dans ses yeux grandit la certitude que ces créatures n'ont peut-être jamais rien connu d'autre.
À côté du panneau, un seul bouton attend. Dodger hésite. Sa main se tend, tremblante.
Il les regarde à nouveau. Certains le fixent directement avec un étrange mélange d'espoir et de peur, d'autres se contentent de sauter ou de courir sur place, pris au piège de leur routine.
Et pendant une seconde, tout devient silencieux.
Au cœur du laboratoire, Soggy et WTP avancent prudemment, évitant les flaques de liquide visqueux et les panneaux qui produisent des étincelles. En atteignant le cœur du laboratoire, ils découvrent plusieurs réservoirs, qui contenaient manifestement quelque chose, mais qui sont maintenant détruits. Ils sont entourés d'ordinateurs, d'équipements techniques et d'une console verrouillée. Au centre, une fente porte le logo de Banano.
WTP inspecte la fente tandis que Soggy fouille dans des dossiers désorganisés. La tension monte. Finalement, WTP soupire et sort une petite mallette en cuir.
« C'est peut-être notre seule option », murmure-t-il. « Mais il n'y a pas de retour en arrière possible. »
Avec précaution, il insère l'une de ses pièces. Le système l'accepte, mais quelque chose ne va pas tout de suite : un problème apparaît sur l'écran, le logo se déforme et passe de ses couleurs habituelles à une version blanche et bleue. Une alarme retentit, inondant le laboratoire d'un son perçant. D'une valve voisine, un gaz orange siffle et commence à se répandre.
Soggy s'approche, visiblement secoué.
« Qu'est-ce qui se passe ?! »
"Il ne se connecte pas au réseau. Tout doit être relié à son propre système fermé", explique WTP, qui regarde la pièce dans la fente commencer à se fissurer... jusqu'à ce qu'elle se brise complètement.
"Qu'est-ce que cela signifie ? Qu'est-ce qu'on fait ?!"
WTP lui tend l'étui en cuir contenant les pièces restantes.
"Prends ça. Nous avons déjà perdu un réseau. On ne peut pas risquer de tout perdre. Sortez d'ici, je vais essayer de stabiliser le système avant que tout ne tombe en panne."
Des lignes de code envahissent l'écran. Un avertissement rouge clignote :
"SYSTÈME INSTABLE. PANNE TOTALE IMMINENTE".
Soggy hésite une seconde... puis s'élance dans le couloir.
-------------------
Dehors, un léger grondement rompt la tension. Banano-Chan et Pig, toujours en alerte, échangent un regard. Le sol tremble sous leurs pieds. D'abord comme un murmure... puis comme un rugissement profond qui ébranle la montagne.
« Mais qu'est-ce que... ? » marmonne Pig en fronçant les sourcils.
Des pierres commencent à tomber de l'entrée de la grotte. Un violent tremblement de terre secoue tout autour d'eux.
« Bon sang, qu'est-ce qui se passe ? » hurle-t-il, et sans hésiter, il se précipite vers l'entrée qui s'effondre.
À travers la poussière et les éboulements partiels, il aperçoit une silhouette titubante qui sort de l'ombre : c'est Dodger, couvert de terre, les yeux fous, les bras chargés de pages et de dossiers froissés.
"Monte, petit ! Tout s'écroule !"
D'un seul geste, il hisse Dodger sur son dos massif. Dodger s'accroche fermement tandis que le cochon géant plante ses pieds fermement, les yeux scrutant la grotte qui s'effondre autour d'eux
-------------------
Plus bas, dans un couloir latéral, Banano-Chan se fraye un chemin parmi les débris et la poussière. Les secousses ont déchiré la structure et un escalier en métal rouillé s'est effondré, bloquant le passage. Derrière les décombres, une voix familière appelle :
« Chan ! »
C'est Soggy. Elle est coincée sous des poutres tombées au sol, une jambe bloquée.
Banano-Chan se précipite vers elle, la respiration difficile.
"Je suis là ! Je vais te sortir de là !"
Mais Soggy secoue la tête en serrant les dents.
"Pas le temps. Écoute, Chan...", dit-elle en lui tendant la mallette en cuir. "Protégez les prix... veillez sur les petits…
Banano-Chan la regarde fixement, les yeux pleins de larmes. Elle comprend le poids de ces mots.
Elle acquiesce silencieusement, prend la valise et s'élance vers le haut avec une détermination renouvelée.
Au moment où elle sort, Pig apparaît, haletant, Dodger toujours sur son dos.
"Un autre ! Allez, vite !"
Sans perdre le rythme, Banano-Chan saute et s'accroche. Les deux cavaliers maintenant sur lui, le cochon géant serre les dents et laisse échapper un rire rauque :
« Une dernière course, les os... ne me décevez pas maintenant ! »
Avec un grognement féroce, il pousse son corps à l'extrême et fonce vers la sortie, alors que la grotte derrière eux commence à s'effondrer. Une lumière orange jaillit des fissures du sol.
Alors qu'ils s'enfuient à toute vitesse, Dodger ne peut s'empêcher de regarder en arrière une dernière fois. Là où se trouvait son monde, les ténèbres s'effondrent dans le chaos le plus total.
-------------------
Une énorme explosion éclate, comme si la terre elle-même avait décidé de cracher sa fureur enfouie. Une déflagration assourdissante emplit l'air, et un épais nuage de fumée orange jaillit de l'entrée de la grotte, se répandant comme une couverture infernale sur la jungle.
L'air s'épaissit d'un brouillard toxique, empestant les produits chimiques et le métal brûlé. Des morceaux de roche et de bois pleuvent, s'écrasant sur le sol et déracinant les arbres sur leur passage. L'onde de choc les frappe de plein fouet, faisant chanceler Pig un instant, mais sa carcasse massive se stabilise rapidement et, avec un grognement, il continue de courir.
Banano-Chan, le visage marqué par la fatigue et le chagrin, attrape l'épaule de Dodger. Sa voix porte à la fois l'urgence et le réconfort :
"Mou, ushiro minai de yo, Dodger ! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne !"
Elle fait une pause, réalisant qu'il ne comprend pas, et pointe fermement vers l'avant.
Dodger acquiesce, comprenant le geste.
Banano-Chan regarde autour d'elle, le regard fixé vers l'avant, mais à l'intérieur, quelque chose se fissure avec l'effondrement de la grotte.
Pendant ce temps, un épais brouillard orange se répand dans la région, recouvrant tout d'une brume toxique. La lumière diminue et s'estompe, donnant au monde des tons lugubres, comme si la nuit elle-même s'emparait de la jungle.
À travers le silence et la brume épaisse, de nouveaux sons émergent...
Des rires.
Des grognements.
Des gémissements gutturaux.
Des créatures tordues sortent de la fumée, titubant, riant, grognant, emplissant la jungle de leur présence corrompue.
Les Swoleminations s'étaient échappées. Et maintenant, elles s'emparent de la jungle, comme une maladie qui se déchaîne sur le monde.
-------------------
Au milieu des décombres, près de l'épicentre, Soggy commence à s'agiter. Tout autour d'elle est flou, décousu. Un bourdonnement aigu lui coupe les oreilles. Le monde tourne, flou, comme si elle n'était pas encore revenue.
Elle tente de se redresser, mais peine à le faire. Son visage est couvert de poussière, une petite blessure au front. Elle cligne des yeux, désorientée.
Une silhouette s'approche à travers la fumée. Elle ne court pas. Elle marche d'un pas ferme.
Soggy plisse les yeux, essayant de se concentrer.
La silhouette s'agenouille à côté d'elle, silencieuse. Elle porte un masque.
Avec précaution, elle le place sur son visage.
Soggy reconnaît le mouvement. La présence. L’énergie
« Je savais que c'était toi », dit-elle, la voix rauque, sans surprise. « C'est toujours toi ».
Il sourit, mais pas de soulagement. Son expression est pleine d'inquiétude.
« Je suis partout, becerra... » murmure-t-il en ajustant doucement le masque. "Mais cette fois... nous devrons faire équipe. Une dernière fois."
Soggy hoche faiblement la tête. La sonnerie s'estompe. La réalité revient, changée.
La jungle n'est plus la même.
[Mês Swolistico ] O Ar que Respiramos
Agradecimentos especiais aos artistas que ilustraram perfeitamente momentos-chave da história deste mês: @allseer, @solecitouwu, @ryujin00_. Obrigado por darem vida ao servidor e aos nossos artigos. Nada seria igual sem vocês.
Também agradeço a toda a equipe de tradução — @imverycutecat, @ispan, @dimnev, @.peug, @rexonarjrank11, @madeleine5506, @kohado, @sergio_io — por ajudarem a levar a história para diferentes idiomas.
E um muito obrigado a todos que dedicaram seu tempo para ler esses (às vezes intermináveis) capítulos. Seus comentários ajudaram a manter a motivação em alta.
Agora, sirva-se de uma bebida e aproveite o capítulo final da história deste mês!
-------------------
A segurança da selva, os jogos e as apostas agora ficaram para trás. Diante dos heróis da resistência está a entrada de uma caverna: um buraco escuro e frio que parece absorver a luz, exalando um ar denso e metálico, com um leve cheiro de ferrugem e produtos químicos. A umidade paira no ar como um lençol pegajoso, e cada passo nas rochas ecoa com um som oco.
Pig, sempre atento, para no limiar e examina a vegetação rasteira. Sua voz grave rompe o silêncio:
— Não gosto disso. Tá quieto demais. Parece que o lugar está completamente abandonado.
Banano-Chan assente nervosa, com olhos atentos enquanto verifica sua mochila.
— Este lugar parece ativo… não deveria estar tão parado assim.
Soggy fala em um tom baixo, mas firme:
— Certo, equipe. Nós planejamos tudo para este momento, e agora estamos aqui. WTP e eu vamos entrar. Dodger, verifique o primeiro nível e veja o que consegue encontrar de valor. Pig, Chan, fiquem aqui. Avisem se perceberem qualquer movimento hostil. Não queremos surpresas nesse caos.
Todos assentem e o grupo se separa. O silêncio se aprofunda enquanto aqueles que entram, desaparecem na escuridão. Os que permanecem do lado de fora contraem os músculos, prontos para reagir.
-------------------
Dentro da caverna, Dodger caminha por corredores estreitos iluminados por luzes trêmulas e cabos pendurados. O ar é frio, quase cortante, e um zumbido elétrico constante vibra pelas paredes. Ele chega a uma sala enorme que termina em uma grande janela panorâmica. Sobre uma mesa enferrujada, repousa uma pasta aberta com etiquetas gastas. Páginas amareladas a cobrem, repletas de esboços de figuras estranhas, feitas à mão, acompanhados de anotações em tinta borrada:
Espécime 9B: Pele em tons de neon. Requer luz UV constante.
Espécime 1N: Crescimento muscular anormal, comportamento errático. Risco de fuga.
Espécimes 42A e 42S: Obesidade extrema, incapazes de permanecer em pé sem apoio.
Espécime 26T: Pequenas dimensões, força desproporcional. Corpo cúbico.
Espécime 1.1A: Membros curtos. Corpo arredondado. Tom pastel. Amigável.
Dodger franze o rosto. Há dezenas de páginas com diversos desenhos e descrições — cores, tamanhos, formas, pesos e outros detalhes variados. Ele ergue o olhar para a grossa janela de vidro que leva à sala adjacente. Ali, por trás do vidro, várias figuras se agitam com ansiedade: uma criatura rechonchuda tenta se levantar, outra salta entre galhos artificiais, cores impossíveis brilham na penumbra, e sombras tremulam como espectros.
Um cartaz gasto pende na parede, trazendo o logotipo de um suplemento anabólico e o slogan:
"Swole-T: Alcance Seu Potencial Máximo!"
Mas as imagens mostram figuras distorcidas, bem longe do “ideal.”
Dodger baixa o olhar. Uma mistura de tristeza e compaixão toma conta da sua feição. Do outro lado do vidro, alguns deles se aproximam com cautela, como se sentissem sua presença. Porém, tudo o que ele vê é um pequeno mundo fechado, artificial… e, em seus olhos, cresce a certeza de que talvez essas criaturas nunca tenham conhecido nada diferente.
Ao lado do painel, um único botão espera. Dodger hesita. Sua mão se estende, trêmula.
Ele olha para eles de novo. Alguns encaram ele de volta diretamente com uma estranha mistura de esperança e medo; outros apenas pulam ou correm no mesmo lugar, presos à sua rotina.
E, por um segundo, tudo fica em silêncio.
No fundo do laboratório, Soggy e WTP avançam com cuidado, desviando de poças com um líquido viscoso e painéis faiscantes. Ao chegarem ao núcleo, encontram vários tanques — que antes claramente continham algo — agora destruídos. Computadores, equipamentos técnicos e um console trancado os cercam. No centro, uma abertura brilha com o logo da Banano.
WTP examina a abertura enquanto Soggy vasculha os arquivos desorganizados. A tensão aumenta. Por fim, WTP suspira e tira um pequeno estojo de couro.
— Essa pode ser nossa única opção — murmura ele. — Mas não haverá volta.
Com cuidado, ele insere uma de suas moedas em uma das máquinas. O sistema a aceita, mas imediatamente algo dá errado: um glitch pisca na tela, distorcendo o logo de suas cores habituais para uma versão em branco e azul. Um alarme estrondoso começa a soar, inundando o laboratório com um som ensurdecedor. De uma válvula próxima, um gás laranja sibila e começa a se espalhar.
Soggy se aproxima, visivelmente abalada.
"O que está acontecendo?!"
"Não da pra conectar à rede. Tudo deve estar ligado ao próprio sistema fechado," diz WTP, observando enquanto a moeda no encaixe começa a rachar… até se despedaçar completamente.
"O que isso quer dizer? O que a gente faz agora?!"
WTP entrega a ela o estojo de couro com as moedas restantes.
"Pegue isto. Já perdemos uma rede. Não podemos arriscar perder tudo. Saia daqui, vou tentar estabilizar o sistema antes que o lugar inteiro vá abaixo."
Linhas de código inundam a tela. Um aviso vermelho pisca:
"SISTEMA INSTÁVEL. FALHA TOTAL IMINENTE"
Soggy hesita por um segundo… então sai correndo pelo corredor.
-------------------
Lá fora, um leve estrondo quebra a tensão. Banano-Chan e Pig, ainda atentos, trocam olhares. O chão treme sob seus pés. Primeiro, como um sussurro… depois como um rugido profundo que sacode a montanha.
— Que merda é essa…? — murmura Pig, franzindo a testa.
Pedras começam a cair da entrada da caverna. Um tremor violento sacode tudo ao redor.
— Droga, o que está acontecendo?! — ele grita e, sem hesitar, corre em direção à entrada que está desmoronando.
Entre a poeira e desabamentos parciais da caverna, ele vê uma figura cambaleante emergindo das sombras: é Dodger, coberto de sujeira, olhos selvagens, braços cheios de folhas e pastas amassadas.
— Sobe aqui garoto! O lugar inteiro vai desabar!
Num só movimento, ele ergue Dodger às suas costas enormes. Dodger se agarra firme enquanto o gigante Pig planta os pés com força, olhos vasculhando a caverna desmoronando ao redor deles.
-------------------
Mais abaixo, em um corredor ao lado, Banano-Chan atravessa destroços e poeira. Os tremores destruíram a estrutura, e uma escada de metal enferrujada desabou bloqueando o caminho. Por trás dos escombros, uma voz familiar chama:
— Chan!
É Soggy. Ela está presa sob vigas caídas, com uma perna imobilizada.
Banano-Chan corre até ela, respirando com dificuldade.
— Tô aqui! Vou te tirar daí!
Mas Soggy balança a cabeça, rangendo os dentes.
— Não há tempo. Escuta, Chan… — ela diz, esforçando-se para entregar o estojo de couro. — Proteja os prêmios… cuide dos monkeys e proteja a selva.
Banano-Chan a encara, com os olhos cheios de lágrimas. Ela sente e entende o peso daquelas palavras.
Ela assente silenciosamente, pega o estojo e sobe correndo com um propósito renovado.
Assim que sai, Pig aparece, ofegante, com Dodger ainda às suas costas.
— Mais um! Sobe rápido!
Sem diminuir o ritmo, Banano-Chan pula e se segura. Com os dois passageiros agora em suas costas, o gigante porco range os dentes e solta uma risada rouca:
— Uma última corrida, ossos… não me falhem agora!
Com um grunhido feroz, ele leva seu corpo ao limite e avança em direção à saída, enquanto a caverna atrás deles começa a desmoronar. Uma luz laranja brilha pelas rachaduras no chão.
Enquanto fogem a toda velocidade, Dodger não consegue evitar olhar pra trás mais uma vez. Ali, onde seu mundo um dia esteve, a escuridão se desfaz em completo caos.
-------------------
Uma explosão massiva acontece, como se a própria terra tivesse decidido cuspir sua fúria enterrada. Um estrondo ensurdecedor preenche o ar, e uma densa nuvem de fumaça laranja explode da boca da caverna, espalhando-se como um manto infernal sobre a selva.
O ar se adensa com um nevoeiro tóxico, exalando cheiro de produtos químicos e metal queimado. Pedaços de pedra e madeira caem como chuva, esmagando o chão e drestroçando árvores pelo caminho. A onda de choque os atinge com força, fazendo Pig cambalear por um momento, mas sua enorme estrutura rapidamente se equilibra, e com um rosnado ele continua correndo.
Banano-Chan, com o rosto marcado pelo cansaço e tristeza, alcança o ombro de Dodger. Sua voz traz urgência e conforto:
— Mou, ushiro minai de yo, Dodger! Mou sugitan dashi, janguru ni modotte, nokotta mono mamoranakya, ne!
Ela faz uma pausa, percebendo que ele não entende, e aponta firmemente para frente.
Dodger acena, compreendendo o gesto.
Banano-Chan olha ao redor, com o olhar fixo à frente — mas por dentro, algo se parte com o colapso da caverna.
Enquanto isso, o denso nevoeiro laranja se espalha pela área, cobrindo tudo com uma névoa tóxica. A luz enfraquece e desaparece, tingindo o mundo em tons sombrios, como se a própria noite estivesse tomando conta da selva.
Através do silêncio turvo e da névoa espessa, novos sons começam a surgir…
Risadas.
Rugidos.
Gemidos guturais.
Criaturas retorcidas rastejavam para fora da fumaça, cambaleando, rindo, rosnando, preenchendo a selva com sua presença corrompida.
As Swoleminations haviam escapado. E agora reivindicavam a selva, como uma doença desencadeada sobre o mundo.
-------------------
Em meio aos escombros, perto do epicentro, Soggy começa a se mexer. Tudo ao seu redor está embaçado, desconexo. Um zumbido agudo quase estoura seus ouvidos. O mundo gira, desfocado, como se ela ainda não tivesse voltado por completo.
Ela tenta se sentar, com dificuldade. Seu rosto ainda coberto de poeira e uma pequena ferida na testa. Ela pisca, desorientada.
Uma silhueta se aproxima pela fumaça, mas não corre. Caminha com passos firmes.
Soggy cobre parte da vista, tentando focar.
A figura se ajoelha ao seu lado, em silêncio. Carrega uma máscara.
Cuidadosamente, a coloca sobre seu rosto.
Soggy reconhece o gesto. A presença. A energia.
— Eu sabia que era você — diz, com a voz rouca, sem surpresa. — Sempre é você.
Ele sorri, mas não com alívio. Sua expressão está cheia de preocupação.
— Estou em todo lugar, becerra… — murmura, ajustando a máscara com sutíl. — Mas desta vez… teremos que unir forças. Uma última vez.
Soggy assente levemente. O zumbido desaparece. A realidade retorna, transformada.
A selva nunca mais será a mesma.
Every individual has different expectations when looking for companionship, and the versatility of Rishikesh Call Girls ensures that these desires are beautifully fulfilled.